eng | ukr 
   
   
   
   
   
   
     
 
Головна
  Концерти
Оркестр
Історія оркестру
  Дискографія
  Мультимедія
Інформація
про діяльність
  Контакти
  Конкурси
 
 
 
 

 

  Історія оркестру


    Прототипом першого у Києві стаціонарного симфонічного колективу з постійним бюджетом, розвиненим інструментарієм та репертуаром можна вважати Київську міську капелу (Київський міський оркестр), що існувала при озброєному корпусі з міщан та почесних купців (заснований 1627 р. за привілеєм польського короля Сигізмунда III). Головним призначенням капели була гра під час урочистих зустрічей високоповажних осіб та участь у щорічних оглядах-церемоніях корпусу.
    На початку XVIII ст. корпус було ліквідовано. З його відновленням (1768 р.) магістрат відродив і капелу (18 чоловік), для постійного комплектування якої відкрили спеціальну школу. Відомо, що за капельмейстера Я. Станкевича (1786 р.) оркестр складався з труб, валторн, гобоїв, кларнетів, баса і литавр, а в наступному десятиріччі поповнився групою струнних, флейтами, фаготом, барабаном і трикутником.
    Список партитур, що належали оркестру, дає певне уявлення про його репертуар: симфонії, увертюри, концерти, варіації, ансамблі В. Моцарта, К. Глюка, І. Плейєля, Н. Далейрака, Е. Мегюля, Ф. Буальдьє, Д. Россіні, П. Роде, О. Тітова.
    Після пожежі 1811 р. на Подолі музичну капелу було розформовано. Роботу вона поновила у 1814 р. під керуванням досвідченого капельмейстера Готліба Фрідріха Фіхтнера. Зберігся оригінал контракту того часу: «Мы нижеподписавшіеся заключили сей добровольной контрактъ съ Киевским градскимъ обществомъ в томъ, что договорились въ музыканты городской капеліи на нижеследующихъ условіяхъ: 1-е твердо обязываемся в продолжении службы вести себя честно, удаляться от худыхъ поступковъ, а паче от упражнений въ хмельныхъ напиткахъ, быть всегда въ трезвости и в повиновении городу и определенному от него надъ нами надзирателю во всякихъ случаяхъ; 2-е должны мы сію капелию во всемъ усовершенствовать и привесть в порядок знаніемъ и ученіемъ разнихъ духовихъ (и прочих) на инструментах играний в похвальное состояние…»
    Гра оркестру систематично супроводжувала театральні вистави. Цілком вірогідна участь капели у виконанні Дев’ятої симфонії Л. Бетховена та фрагментів з ораторії Й. Гайдна «Сотворіння світу» (червень 1844), коли з декількох оркестрів та аматорських хорів викладач музики Київського інституту шляхетних дівчат А. Паночіні зібрав колектив із 150 виконавців. Як відзначали «Киевские губернские ведомости», «Симфонія Бетховена і три п’єси із «Сотворіння світу» були розіграні точно і проспівані вдало».
    За даними архівів, Київська міська капела та школа при ній існували до початку 1850-х рр.
    Музичне життя Києва другої половини XIX cт. було нерозривно пов’язане з Імператорським Російським Музичним Товариством (його Київське відділення відкрилося у 1863 р.). З 1870 р., коли концертну діяльність очолив диригент Київської опери І. Альтані (в 1876 р. його змінив Л. Альбрехт – директор Київського музичного училища) симфонічні зібрання проводилися силами оркестру оперного театру за участю викладачів та учнів музичного училища.

Санцевич Олександр Юрійович


Титульний аркуш нотного видання з бібліотеки Київської міської капели





Розквіт симфонічного виконавства передреволюційних років також пов'язаний з іменем голови Київського відділення РМТ, диригента Олександра Виноградського (1855-1912). Починаючи з 1889 р., О. Виноградський був постійним диригентом симфонічних зібрань Товариства. Під його орудою вперше у Києві прозвучали всі симфонії П. Чайковського і Л. Бетховена. Почесне місце в програмах займали твори Й. Баха, В. Моцарта, Р. Вагнера, Г. Берліоза. Велику увагу маестро приділяв російській музиці (М. Балакірєв, М. Мусоргський, Н. Римський-Корсаков, В. Калінніков, А. Глазунов, М. Іпполітов-Іванов), звучали також твори київських композиторів – В. Пухальського, В. Чечотта.
    Набула неабиякої популярності традиція літніх симфонічних сезонів, що продовжувалися без перерви до 1918 р. Сезони проводили диригенти Г. Шнеєфогт та О. Орлов, окремими концертами диригували Р. Гліер, О. Глазунов, С. Рахманінов. У 1909 р. у Купецькому саду в присутності автора була виконана Симфонія до мінор С. Танєєва.
    З усієї невпорядкованості музично-концертного життя України 1917-1920 рр. (часи революції, утворення Центральної Ради, проголошення УНР, Гетьманщини, Директорії, встановлення радянської влади), в цей період здійснюються перші радикальні кроки на шляху національного культурного відродження. Навколо цієї справи гуртується творча діяльність композиторів, диригентів, музикантів-виконавців, формується національна репертуарна політика.
    У березні 1917 року музикантами Київського оперного театру був заснований «Союз оркестрантів». На початку сезону 1918-1919 рр. через принципову незгоду з німецькою окупаційною адміністрацією «Союз» відмовився грати вистави, унаслідок чого оркестр Опери був укомплектований музикантами з німецьких військових частин та виконавцями, спеціально запрошеними з Німеччини.
    Саме із членів «Союзу оркестрантів» та студентів консерваторії у Києві невдовзі було створено перший автономний симфонічний колектив. 28 листопада 1918 р. газета «Державний вісник» надрукувала постанову Ради міністрів України про заснування Державного симфонічного оркестру імені М. Лисенка з відрахуванням на його утримання 66 тисяч 300 карбованців. Головним диригентом був призначений Олександр Горілий – відомий композитор та музично-громадський діяч, засновник Астраханського відділення ІРМТ, енергійна, закохана в свою справу людина (О. Горілий особисто знав П. Чайковського, його ім’я зустрічається у листах С. Танєєва й А. Аренського).

Олександр Горілий


Диригент Олександр Горілий (1863-1937), засновник Державного симфонічного оркестру імені М. Лисенка




Один з перших концертів оркестру (грудень 1918 р.) був присвячений творчості М. Лисенка: звучали симфонічні фрагменти з опери «Тарас Бульба» та оркестрова транскрипція симфонічної фантазії композитора «Козак-шумка». Діяльність колективу здобула високу оцінку критиків: «Симфонічний оркестр ім. М. Лисенка створювався ще так недавно, а вже визначилось його цілком серйозне і свідоме відношення до своєї художньої справи. Оркестр не задовольняється випадковою концертною програмою, складеною з нашвидку відновлених у пам'яті заграних речей. Він хоче дати цільну програму, об'єднану визначеним стилем, визначеною творчою манерою» («Последние новости», 1919, 21 січня).
    Після встановлення радянської влади оркестр було взято на бюджет Народного комісаріату освіти, і він продовжив виступи як Республіканський симфонічний оркестр ім. М.Лисенка. За короткий час свого існування колектив взяв участь у чотирьох зібраннях, присвячених Й.-С. Баху, підготував шість програм з творів П. Чайковського. У квітні 1919 р. відбулися концерти з творів Р. Гліера та А. Скрябіна. Не припинялися й симфонічні зібрання на літній естраді Пролетарського парку Києва.

Музичний вісник


Сторінка журналу "Музичний вісник" з анонсом концерту Державного симфонічного оркестру імені М. Лисенка (1919 р.)






    У 1920 р. Республіканський оркестр імені М.Лисенка увійшов до складу Філармонічного товариства, директором якого був відомий композитор і диригент Л. Штейнберг. У 1923 р. Філармонічне товариство було реорганізоване в Київську державну філармонію (офіційне відкриття відбулося 26 березня 1923 р.), а в листопаді того ж року «на чолі з Л. Штейнбергом ліквідувалося з колосальним дефіцитом» («Музика», 1923, № 8-9).
    Симфонічне життя подальших років пов’язане із спорадичною діяльністю наступних колективів: оркестру оперного театру, який акумулював кращі артистичні сили міста (керівники Л. Штейнберг, М. Малько), оркестру при Першому кінотеатрі Держкіно (керівник Л. Брагінський), оркестрового гуртка при Товаристві ім. М. Леонтовича (диригенти Д. Бертьє, М. Радзієвський), оркестру Музичного технікуму (диригент Д. Бертьє), студентського оркестру Муздрамінституту ім. М. Лисенка (диригенти В. Бердяєв, О. Орлов) і так званого Симфансу – популярного в той час симфонічного ансамблю без диригента. Концерти проходили у Міському концертному залі (теперішня Національна філармонія), у приміщеннях Музичного технікуму, Будинку вчених, Інституту ім. М. Лисенка, Клубу робітників освіти, а в літній період – на естраді Пролетарського парку.
    Проте, налагодити у Києві інтенсивний, впорядкований концертний процес довгий час не вдавалося. «В останні роки питання про регулярні симфонічні концерти – одне із найбільш болючих у нашому музичному житті... Те, що Києву необхідний оркестр, який присвятив би себе цілком симфонічній музиці, – навряд чи треба доводити. Та оркестр, навіть гарної якості – це тільки матеріал, тільки половина справи. Інше, не менш суттєве завдання – знайти майстра-диригента із солідною технікою, чуйного до художніх задумів того чи іншого композитора…» («Київський пролетар», 1926, 27 жовтня).
    Колектив і диригент невдовзі знайшлися. 3 жовтня 1929 р. при Київському обласному радіокомітеті було засновано оркестр з 23 музикантів. Першим його керівником став Михайло Канерштейн, талановитий випускник Київської консерваторії (клас М. Малько). Свою диригентську діяльність М. Канерштейн розпочав у 1926 р. у симфонічному оркестрі курорту Сосновка, згодом став диригентом Державної української мандрівної опери.

Михайло Канерштейн




Дирегент Михайло Канерштейн (1902-1987)






    М. Канерштейн доклав усіх зусиль, щоб робота молодого колективу з перших кроків була систематичною. Симфонічну літературу для виконання вибирали за певним планом. У цілому ряді зібрань поступово були виконані вісім симфоній Л. Бетховена, Перша симфонія Д. Шостаковича, окремою програмою відзначили 25-ліття з дня смерті Е. Ґріґа. Колектив здійснив прем’єри Другої симфонії Л. Ревуцького, «Героїчної увертюри» і Фортепіанного концерту В. Косенка. З оркестром виступали знамениті гастролюючі диригенти Г. Унгер, О. Фрід, Г. Фітельберг.
    Перші критичні відгуки дають позитивну оцінку діяльності колективу: «Оркестр молодий не тільки за віком, але й за своїм складом: 80 відсотків оркестрантів – молоді музиканти... Молодість тісно пов’язана з невпинною, невтомною енергією, а це є запорукою плідних наслідків». Самого ж диригента преса виділяла як «музиканта значної культури, великого досвіду, якому притаманні художній смак і такт, мужність, строге виконання, але аж ніяк не сухість» («Пролетарська правда», 1932, 30 жовтня).

диригентом Германом Адлером











Новостворенний Державний симфонічний оркестр України з диригентом Германом Адлером (у центрі, 1937 р.)


    В 1934 р. з нагоди перенесення столиці України до Києва оркестр обласного радіо підпорядковується Республіканському радіокомітету, його склад збільшується до 60 чоловік.
    З 1935 по 1937 рр. оркестр Радіокомітету очолював Герман Адлер, до того головний диригент Харківського симфонічного оркестру і викладач вищих диригентських курсів. Талановитому музиканту і досвідченому диригентові (Адлер одержав прекрасну музичну освіту у Празькій музичній академії) вдалося піднести оркестр до рівня провідного симфонічного колективу республіки. У 1936 р. Г. Адлер вперше виконав Другу симфонію Б. Лятошинського та Другий фортепіанний концерт Л. Ревуцького.
    Саме під час керівництва Г. Адлера, 19 червня 1937 р., Рада Народних Комісарів УРСР прийняла рішення про створення на базі симфонічного оркестру Республіканського радіокомітету Українського державного симфонічного оркестру та його підпорядкування Управлінню у справах мистецтв при РНК УРСР.
    З 1938 р. протягом майже 25 років оркестр очолював народний артист СРСР, професор Натан Рахлін – один з найвизначніших диригентів XX сторіччя, митець великого артистичного дарування, багаторічна діяльність якого сприяла формуванню високої художньої майстерності колективу.

диригентом Натан Рахлін




Диригент Натан Рахлін (1906-1979)






    Н. Рахлін закінчив Київський музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка (1930), де вчився у В. Бердяєва, О. Орлова, Д. Бертьє, Р. Брока. Працював у Харкові, в 1935 р. стояв біля витоків Донецького симфонічного оркестру. З Державним симфонічним оркестром України Н. Рахлін уперше виступив у вересні 1937 р., у 1938 р. став лауреатом Першого Всесоюзного конкурсу диригентів.
    Визначальну роль у диригентському мистецтві Н. Рахліна відігравало глибоке і різнобічне знання оркестру. За спогадами сучасників, мистецтво Рахліна було далеким від так званого «інтелектуального» стилю виконання. Це був диригент яскраво вираженої «стихійної» основи, з могутнім темпераментом і вражаючим емоційним впливом на оркестрантів.
    Протягом сезону 1938-1939 рр. музична громадськість Києва почула майже всі симфонії Л. Бетховена, Симфонію Ц. Франка, «Манфред» П. Чайковського, балетну сюїту «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва, П’яту симфонію Д. Шостаковича. У супроводі Державного симфонічного оркестру в 1939 р. у Києві Д. Ойстрахом був виконаний Скрипковий концерт М. М’ясковського.

Лев Брагінський




Диригент Лев Брагінський (1896-1953)






    З початком Великої Вітчизняної війни, у вересні 1941 р., Н. Рахліна було призначено головним диригентом Державного симфонічного оркестру СРСР. Основний склад Українського оркестру в період з 1941 по 1944 рр. продовжував свою діяльність спочатку в Орджонікідзе, а потім у Душанбе під керівництвом заслуженого діяча мистецтв УРСР Лева Брагінського. У ці важкі роки колектив проводив титанічну шефську роботу по культурному обслуговуванню тилових військових частин, госпіталів та призовних пунктів.
    На початку 1946 р. Н. Рахлін повертається до Києва і знову очолює Державний симфонічний оркестр України. У 1944 р. долучаються до роботи з колективом його засновник – М. Канерштейн, а також перша в Україні жінка-диригент, дипломант Всесоюзного конкурсу молодих диригентів 1946 р. Євгенія Шабалтіна.
Євгенія Шабалтіна




Диригент Євгенія Шабалтіна (1909-2001)






    З 1949 по 1957 рр. з оркестром працює майбутній легендарний керівник Київського та Ленінградського театрів опери та балету Костянтин Сімеонов.
    Оркестр виконує майже всі симфонічні твори, написані українськими композиторами.
Костянтин Симеонов




Диригент Костянтин Симеонов (1910-1987)






    Більшість з них створюється у тісному контакті з колективом (назвемо Третю симфонію та «Слов’янський концерт» Б. Лятошинського). У 1948 та 1952 рр. колектив здійснив гастролі у Москві та Ленінграді. Ці виступи були позитивно сприйняті й оцінені центральною пресою: «Гастролі Державного симфонічного оркестру УРСР – визначна подія у культурному житті столиці. Концерти довели, що цьому колективу належить одне з чільних місць серед кращих симфонічних оркестрів країни» («Радянське мистецтво», 1949, 12 січня).
    30 жовтня 1957 р. Н. Рахлін здійснив у Москві з Державним симфонічним оркестром СРСР перше виконання Одинадцятої симфонії Д. Шостаковича. 19 грудня цього ж року у присутності автора з грандіозним успіхом відбулася київська прем’єра твору з українським оркестром.
    У 1962 році з Державним симфонічним оркестром УРСР успішно виступив молодий диригент Стефан Турчак, випускник Львівської консерваторії (клас диригування М. Колеси).

Стефан Турчак




Диригент Стефан Турчак (1938-1988)






    За короткий час він був призначений головним диригентом і художнім керівником колективу. Віолончеліст Гаспар Кассадо після виступу з С. Турчаком заявив: «У нього блискуче майбутнє, надзвичайний талант...».
    Преса писала про молодого диригента як про яскравого художника, що вдало сполучає вміння глибоко осягати авторський задум й високу диригентську майстерність з постійним пошуком нового, прагненням досконалості.
    У 1966 р. після виступу Державного оркестру УРСР в Москві газета «Вечірня Москва» зазначала: «Великий виконавський темперамент поєднується в С. Турчака з відмінно розвиненим почуттям міри. У нього витончений жест, він тонко відчуває форму музичної фрази, зміни темпів. Ясність, з якою диригент втілює свої задуми, скрупульозність в обробці деталей свідчать про зрілий професіоналізм та глибоку відданість музиканта своїй справі».
    Відгуки закордонних газет на виступи диригента підтверджують ці якості. «У всіх виступах Турчак показав себе вишуканим музикантом, який із граничною чуйністю і точністю вміє передати стильові особливості будь-якого твору» («Вітчизняний фронт», Болгарія). «...Турчак вражає слухачів багатьма рисами свого яскравого дарування. Що стосується повної віддачі, з якою він музикує від першого до останнього такту – це властиво молодості. Дивує бездоганна художня міра, з якою диригент переходить від стану граничної емоційної експресії до найтонших нюансів» («Работническо дело», Болгарія).
    У 1964 р. Указом Президії Верховної Ради Української РСР за заслуги у розвитку музичного мистецтва Державному симфонічному оркестру УРСР присвоєне звання заслуженого колективу.
    З 1968 по 1973 рр. оркестр очолює заслужений діяч мистецтв УРСР Володимир Кожухар (закінчив Київську консерваторію по класу М. Канерштейна, аспірантуру при Московській консерваторії у Г. Рождественського, семінар диригентів І. Маркевича).
    Уперше В. Кожухар став за пульт Державного оркестру в 1964 р. – як другий диригент. Вже тоді, характеризуючи його манеру диригування, преса зазначала: «…Видатний молодий диригент виявив якості дуже глибокого музиканта, твори в його інтерпретації прозвучали зріло і разом з тим дуже емоційно. Оркестр був перейнятий винятковим піднесенням, грав чисто і з великим слов’янським теплом» («Дунайська правда», Болгарія).
    «Володимир Кожухар за пультом бездоганний. Нічого зайвого. Абсолютна відсутність будь-якої нервозності, яка досить часто супроводжує репетиції декотрих диригентів. Точні, вишукані рухи. Напруга і воля, динаміка і темперамент, концентрація емоцій і розуму. Напрочуд ясний, не обтяжений нічим зайвим, безпосередній контакт з оркестром…» («Вітчизна», 1973, №3).

Стефан Турчак


Диригент Володимир Кожухар






    За ініціативи В. Кожухаря репертуар оркестру поповнюється новими творами українських композиторів (Четверта симфонія Б. Лятошинського, Сьома та Восьма симфонії Г. Таранова, «Метаморфози» Л. Дичко, «Карпатський концерт» М. Скорика). Вперше у Києві виконуються «Весна священна» І. Стравінського, «Художник Матісс» П. Хіндеміта, Концерт для оркестру Б. Бартока...

Аллін Власенко




Диригент Аллін Власенко






    У 1973 р. в Державний симфонічний оркестр УРСР повертається народний артист України Стефан Турчак (з 1968 р. на посаді другого диригента там працює Аллін Власенко, нині диригент Національної опери України, досвідчений педагог, один з лідерів київської диригентської школи). Колектив активно гастролює в Україні та за кордоном, бере участь у Днях літератури та мистецтва України в Естонії (1974 р.), Білорусії (1976 р.), неодноразово виступає з творчими звітами у Москві і Ленінграді. Кульмінацією цього періоду стає успішний виступ на фестивалі «Російська зима» (1976 р.), де оркестру – єдиному з усіх симфонічних колективів Радянського Союзу – було надане право участі в заключному концерті музичного форуму.
    Цього ж року наказом Міністерства культури СРСР Державний симфонічний оркестр України був удостоєний почесного звання академічного колективу.
    У 1978 р. оркестр очолив народний артист УРСР Федір Глущенко. Випускник Ленінградської консерваторії (клас І. Мусіна), він деякий час працював головним диригентом симфонічного оркестру Карельського радіо і телебачення, а з 1973 р. перебував на посаді другого диригента Державного симфонічного оркестру УРСР.
    «...До диригентського почерку Ф.Глущенка, якщо спробувати визначити його максимально лаконічно, перш за все треба застосувати слово «елегантний». Його жест є функціональним – завжди несе конкретне смислове навантаження. Він є інформативним, тобто виразним у безпосередньому значенні цього слова. Подібна манера зовсім не скупа – у жестах диригента концентрується все те, що треба сказати у даний момент музикантам. Сказати виразно, але без зайвих «слів», – писала газета «Советская культура» після виконання у Київській філармонії опери-ораторії І. Стравінського «Цар Едіп» (1982 р.).

Федір Глущенко




Диригент Федір Глущенко






    За ініціативи Федора Глущенка та другого диригента колективу Юрія Ніконенка у Київській філармонії було відкрито абонемент «Нові твори українських композиторів». Була записана Симфонія №3 («Я стверджуюсь») Є. Станковича, здійснене концертне виконання фольк-опери «Коли цвіте папороть» цього ж композитора, відроджений у репертуарі Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру «Сад божественних пісень» І. Карабиця.
    Оркестр бере участь у музичних фестивалях в Москві (1983 р.), Брно та Братиславі (Чехословаччина, 1986 р.). Відбуваються гастрольні поїздки до Болгарії, Латвії, Азербайджану (1979 р.), Вірменії, Польщі (1980 р.), Грузії (1982 р.). У 1986-1988 рр., після аварії на Чорнобильській АЕС, колектив неодноразово виїжджає до району 30-кілометрової зони з концертами для ліквідаторів наслідків аварії.
    В 1988 р. художнім керівником і головним диригентом оркестру стає блискучий музикант, народний артист України Ігор Блажков. Випускник Київської консерваторії (клас О. Клімова) та аспірантури при Ленінградській консерваторії (клас Є. Мравінського), співпрацю з Державним симфонічним оркестром України І. Блажков розпочав у 1958-63 рр. на посаді другого диригента. У 1963-68 рр. він працював диригентом Ленінградської філармонії, у 1969-76 рр. керував Київським камерним оркестром.
    «Висока, злегка сутула фігура, скупа мануальна техніка, ніяких зайвих рухів, повна зосередженість – ось портрет Ігоря Блажкова за диригентським пультом. Той, хто прагне видовищних вражень, пластичних красот, ефектних поз, режисованих «стоп-кадрів», – на концертах Блажкова їх не отримає. Його ходять слухати, а не дивитися... Сила впливу Блажкова – у могутній інтелектуальній енергії, аналітичній точності і тонкості інтерпретації. Ніякої імпровізації, ніяких «вільностей натхнення»: усе має бути відшліфоване під час репетиційної роботи. Як результат – бездоганність строю й ансамблю, збалансованість звучання, вивіреність штрихів, агогічних і динамічних нюансів», – таке визначення виконавського стилю диригента згодом дав журнал Artline.

Ігор Блажков




Диригент Ігор Блажков






    Музикант енциклопедичних знань, дослідник стародавньої музики і пропагандист світового авангарду, І.Блажков оновив репертуар і значно підвищив професійний рівень колективу. Під його керівництвом оркестр підтвердив свої якості багатогранного і мобільного музичного організму. Преса тих років відзначає бездоганний художній смак колективу, його високу культуру інтерпретації.
    Колектив запрошують на фестивалі до Німеччині (1989), Іспанії, Росії (1991), Франції (1992).
    Кращі концертні програми записуються на компакт-диски компаній Analgeta (Канада), Claudio Records (Великобританія).
    Широкого резонансу після кількох десятиріч заборони набуло виконання Першої симфонії Д. Клебанова «Бабин Яр» (1990 р.). Після проголошення у 1991 р. незалежності, Державним симфонічним оркестром було здійснено перший запис національного гімну України.
    Указом Президента України від 3 червня 1994 р. «з метою дальшого розвитку творчого потенціалу та враховуючи вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва, пропаганду культурної спадщини народу України» Державному заслуженому академічному симфонічному оркестру України надається статус Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України.
    З 1992 р. з НСОУ починає активно співпрацювати американець українського походження, артистичний директор Австралійського фестивалю камерної музики, диригент Теодор Кучар. У 1994 Міністерство культури України призначає його на посаду генерального директора та художнього керівника колективу (з 1995 р. на посаді другого диригента працює лауреат Національного конкурсу ім. С. Турчака, заслужений артист України Віктор Плоскіна – нині головний диригент Мінської опери).
    Під керівництвом Т. Кучара Національний симфонічний оркестр України став найбільш часто записуваним колективом колишнього Радянського Союзу. Протягом восьми років оркестр здійснив запис понад 45 компакт-дисків для фірм Naxos і Marco Polo, у тому числі – всі симфонії В. Каліннікова, Б. Лятошинського, Б. Мартіну і С. Прокоф'єва, ряд творів В. Моцарта, А. Дворжака, П. Чайковського, А. Глазунова, Д. Шостаковича, Р. Щедріна, Є. Станковича. Диск із Другою та Третьою симфоніями Б. Лятошинського був визнаний компанією ABC «Кращим світовим записом 1994 року».

Теодор Кучар




Диригент Теодор Кучар






    Розширюється географія гастрольної діяльності колективу: вперше відбулися виступи оркестру в Австралії, Гонконгу, Великобританії. За свідченням міжнародної преси «в українському оркестрі вражаюче сполучаються віртуозність, блиск і тонкість деталей. Оркестрові соло бездоганні і наповнені неймовірною звуковою якістю (Yorkshire Post).

Віктор Плоскіна




Диригент Віктор Плоскіна






    «Вражають групи мідних і дерев'яних духових. Вони не поступаються в звучанні Клівлендському оркестру. Національний симфонічний оркестр України і його диригент – одна з найкоштовніших знахідок Naxos: вони знайшли гарний оркестр» (Scott Morrison, amazon.com).
    Наприкінці 1997 р. художнім керівником Національного симфонічного оркестру призначається Іван Гамкало – народний артист України, досвідчений маестро, енциклопедичний знавець музики.

Володимир Сіренко




Диригент Володимир Сіренко






    У 1999 р. головним диригентом, а з 2000 р. художнім керівником НСОУ стає заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка Володимир Сіренко. В Національному симфонічному оркестрі В. Сіренко почав працювати одразу після закінчення у 1989 р. Київської консерваторії (клас А. Власенка) – спочатку асистентом І. Блажкова, потім другим диригентом (з 1991 по 1998 рр. він очолював Симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України, де здійснив понад 200 записів у фонди Українського радіо).
    Міжнародна преса порівнює українського маестро з такими диригентами сучасності, як Е.-П. Сейлонен і С. Ретл. «Володимиру Сіренку властивий особливий тон прочитання всіх рівнів музичного твору – від звуку до стилю. Музично-стильовим знаком індивідуальної виконавської манери Сіренка є виразний «кордоцентризм», інакше – «мудрість серця» – писала газета «Український форум», 2001, 7-14 лютого). «Увесь зміст твору, всю повноту почуттів, драматургію можна прочитати, дивлячись тільки на диригента: Сіренко викладається повністю, – зазначає журнал «Нота» (2002, № 2). – Кожним рухом він переживає найменший нюанс, і це навіть трохи схоже на дитячу безпосередність, простоту і відкритість…».
    У 1999 р. В. Сіренко започаткував концертний цикл «Всі симфонії Ґустава Малера». Оркестр розширює свою дискографію. У 2004 р. запис «Реквієму для Лариси» В. Сильвестрова у виконанні НСОУ і Національної хорової капели «Думка» став номінантом 47th GRAMMY Awards. На думку BBC Music Magazine, енергія й інтенсивність записів оркестру переконує слухача у приналежності колективу до оркестрового мейнстріму.
    Гастрольні маршрути НСОУ пролягають через Францію, Італію, Іспанію, Португалію, Нідерланди, Бельгію, Польщу. У 2008 р. колектив взяв участь в акціях вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр, що відбулися у Лондоні, Амстердамі, Празі, Братиславі та Страсбурзі. Оркестр є регулярним і почесним гостем провідних європейських міжнародних фестивалів.
    У різні часи з оркестром виступали такі провідні світові диригенти, як А. Гаук, К. Іванов, М. Аносов, К. Еліасберг, Є. Мравінський, Є. Свєтланов, К. Кондрашин, Г. Рождественський, О. Димитріаді, Ю. Темірканов, Л. Стоковський, І. Маркевич, Г. Абендрот, В. Ферреро, К. Цеккі, Д. Джорджеску, К. Зандерлінг, Я. Ференчик та ін.
    У концертних програмах брали участь уславлені музиканти XX ст. С. Ріхтер, Е. Гілєльс, Г. Нейгауз, Л. Оборін, С. Кнушевицький, А. Рубінштейн, В. Кліберн, А. Фішер, В. Крайнєв, М. Петров, М. Плетньов, Л. Коган, Д. Ойстрах, І. Стерн, І. Мєнухін, О. Криса, С. Растропович, Г. Кассадо, І. Козловський, І. Архипова, Б. Руденко, Є. Мірошниченко, Х. Карерас, М. Кабальє, Г. Черні-Стефанська та багато інших.
    Колектив завжди вирізнявся першокласним виконавським складом. Протягом усього періоду існування НСОУ його кістяк складали високопрофесійні музиканти: скрипалі Б. Басов, Б. Гельбергер, З. Зелінський, Е. Ідельчук, Б. Которович, О. Которович, Я. Марейна, альтисти А. Венжега, А. Зелінський, віолончелісти В. Потапов та О. Юровицький, контрабасист П. Чуприна, флейтисти В. Дмитрієв, О. Кудряшов, В. Федченко, гобоїст О. Безуглий, кларнетист С. Ригін, фаготисти О. Литвінов, П. Чуприна, валторністи А. Кирпань, М. Юрченко, трубачі Ф. Ригін, М. Фрумін, тромбоністи В. Гарань, А. Разумік, тубіст Ю. Стрільчук.
    У даний момент в штаті оркестру перебуває понад 100 інструменталістів. Колектив поповнюється молодими випускниками музичних академій України. Серед музикантів – заслужені артисти України, лауреати міжнародних і всеукраїнських конкурсів.
    Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України – наступник славних традицій Державного симфонічного оркестру УРСР та особливо цінний об’єкт національної культурної спадщини, головними принципами стратегії розвитку якого є публічність, активна взаємодія з партнерами та меценатами і безкомпромісне дотримання високих ідеалів класичного мистецтва.



    Диск із Другою та Третьою симфоніями Бориса Лятошинського у виконанні Національного симфонічного оркестру, визнаний “Кращим записом року” (1994 р.)




    Диплом з номінацією 47th Grammy Awards “Реквієму для Лариси” Валентина Сильвестрова у виконанні Національного симфонічного оркестру та Національної хорової капели “Думка”




Розробка сайту: LineCore